– Мама мені вже з усім допомогла: ну там їжа, закуски, випивка.

– Випивка? Ви що серйозно? – тепер уже і я почала підтримувати розмову хлопців.

– А що не так? «Міс Правильність» має щось проти? – звернувся до мене Мілен, свердлячи сердитим поглядом.

«Ну не розумію я цього приколу з випивкою, проте це не моя вечірка, а значить – і не моє діло.»

– Взагалі-то її ім’я – Емма.

«Що? За мене заступився Фелікс? Справді? Хоче таким чином загладити свою провину? Ну то й все одно: він заступився – і це вже варте того, щоб заслужити мою повагу до нього.»

– Так, все, досить тут сваритись. Послухайте: сьогодні на треба визначитись із музикою, а завтра вже безпосередньо прикрашання залу та оформлення столів із їжею та напоями.

«О, музика це цікаво. Може взяти це діло на себе?»

– Багато пісень треба знайти? – вирішила запитати я.

– Основу частину я вже знайшов. Ще десь пісень 15. А що?

– Можна мені зайнятися складанням списку?

– Так, давай, а ми будемо їх прослуховувати і обирати ті, що найбільше нам сподобаються.

Отож, витративши безліч часу, ми зійшлись згоди на таких композиціях:

One Republic vs. David Guetta – If I lose we run

Main-de-Gloire – I knew you were trouble

55 Escape – Lies

Blur – Song 2

3 Doors down – Believer

Kesha – Your Love is My Drug

Дзідзьо – Голі дівчата

Slipknot – Before I Forget

Papa Roach – Not Listening

Don Veda – I’ll Remember You

Bullet for My Valentine – Walking the Demon

Three Days Grace – Break

– Загалом. Я порахував, що усіх пісень вистачить десь годин на шість, тому жодна з них не буде повторюватись. До речі, Емма, Фелікс, вибачайте, що не сказав вам раніше, що на вечірку всі приходять парами; зовсім не обов’язково для цього зустрічатись між собою насправді, проте правило є правило: необхідно його дотримуватись. Ви, до речі, можете об’єднатися у пару між собою, – сказав нам, вказавши один на одного, Адам.

– Ти ж не погодишся бути зі мною у парі? Правда ж, Емма? – боязко запитав Антоша.

«Що я бачу в його очах? Страх? Він боїться, що я йому відмовлю?»

– А ти хотів би, щоб я погодилась?

«Боже, що я роблю?»

– Так.

«Коротко і чітко.»

– Адам, ми прийдемо з Феліксом у парі, – випаливши це, я краєм ока глянула на здивованого, проте радісного Антошу.

– Оу, ледве не забув; існує ще одне правило: на кожному повинна бути присутня річ, що належить його партнеру, – сказав кузен.

– Хто придумував усі ці правила? Це ж безглуздість, – вирішила висловити свою думку я.

– Ти не розумієш… поки-що. Але завтра ти побачиш, як це весело, – відповів мені Адам.

– Я можу дати тобі якусь свою футболку, лише вона на тобі буде виглядати як сукня, – звернувся до мене Антон.

«Блін, він дасть мені щось своє. Цікаво, всі його речі пахнуть ваніллю?»

– Так, давай; я люблю носити великі футболки.

«Так, я буду пахнути Феліксом… Боже, що це зі мною? Мені що, починає він подобатись усе більше і більше?»

– Можемо сьогодні сходити до мене: вибереш собі футболку, яка найбільше сподобається.

«Ні; ні, не роби цього; не йди до нього; не треба, Емма…»

– Так, добре. А що будемо робити з тобою? Я не знаю, яку річ тобі дати. Хоча ні, є одна ідея, лише…

– Лише що?

«Ой Божечки, ну навіщо ж нахилятись так близько, невже нечутно, що я кажу?»

– У мене є футболка, яку я ношу лише вдома, бо вона великого розміру, проте вона чорна з рожевим серцем посередині.

– Просто ідеально, – посміхаючись, сказав Адам. – У цьому то і є увесь прикол переодягання.

– Якщо хочеш, я можу ще вдома передивитись свій одяг; може, знайдеться щось цікавеньке, – сказала я, повернувшись до Антоші.

– Ні, не треба. Мені подобається ця ідея. Коли краще взяти у тебе цю футболку?

– Можна або сьогодні ввечері, або відразу переодягтись у неї вже безпосередньо тут.

– Давай я зайду по тебе завтра перед вечіркою; заодно то і переодягнусь.

«Він прийде по мене додому? Справді? О, як це мило.»