— Спасибі тобі, Бердіна.

— А для чого ж ще існують друзі? — Посміхнулася вона.

— А зараз ми, до речі, в самому паршивому місці. Нам сюди.

Золотий коридор вивів їх у круглу вежу не менше сотні футів в поперечнику. По стіні спіраллю піднімалися щаблі. Через нерівні інтервали вони переривалися маленькими майданчиками з дверима. Далеко вгорі темряву пронизували різкі промені. Більшість віконець були зовсім крихітними, і лише одне — велике. Річард не міг з точністю визначити висоту вежі, але явно не менше пари сотень футів. Скільки було до низу, теж визначити було неможливо.

Круглий колодязь вежі йшов в чорнильну темряву.

— Мені це не подобається, — заявила Бердіна, зазирнувши через огорожу. — По-моєму, гірше цього ще не бувало.

Річарду здалося, що внизу почався якийсь рух.

— Тримайся ближче і будь напоготові. — Він пильно дивився туди, де йому привиділося рух, намагаючись щось розгледіти. — Якщо щось станеться, постарайся звідси вибратися.

Бердіна несхвально глянула вниз.

— Магістр Рал, ми йшли сюди кілька годин і минули більше щитів, ніж я можу згадати. Якщо з вами щось трапиться, мені теж кінець.

Річард зважив свої шанси. Може бути, все-таки буде краще, якщо він загорнеться в плащ мрісвіза.

— Жди тут! Я піду гляну.

Схопивши Річарда за комір сорочки, Берліна різко повернула його обличчям до себе. Її блакитні очі метали блискавки.

— Ні, один ви не підете!

— Бердіна…

— Я — ваш охоронець! І не відпущу вас одного! Ясно?

В її очах Річард побачив таку рішучість, що прикусив язика.

— Ну добре, — зітхнув він. — Тільки тримайся поруч і роби все, що скажу.

Бердіна виразно підняла підборіддя.

— Я завжди роблю все, що ви говорите!

Похитуючись в сідлі, Броган ліниво розглядав їдучих трохи попереду п'ятьох посланців Творця. Дивно, що зараз їх можна бачити. Несподівано з'явившись чотири дні тому, вони весь час перебували поблизу, але майже завжди були невидимими. Він не переставав захоплюватися їх здатністю зникати у нього на очах. Воістину могутність Творця безмежна!

Проте обрані Ним посланці дещо бентежили Тобіаса. У сні Творець велів йому не оскаржувати Його плани і милостиво погодився прийняти вибачення Брогана за зайву цікавість. Всі праведники боялися Творця, а Тобіас Броган, безумовно, був праведником. І все ж лускаті створіння здавалися праведному Тобіасу не найбільш підходящим засобом передачі волі Його.

Раптово Броган зрозумів. — Ну звичайно! Творець не бажає демонструвати безбожникам Своїх намірів, дозволивши їм побачити Його представників у справжньому вигляді. Нечестивці чекають, що Творець з'явиться їм у всій своїй красі і сяйві, і не злякаються, побачивши Його посланців в їх нинішньому вигляді.

Тобіас полегшено зітхнув, дивлячись на перешіптування чаклунки з мрісвізами. Вона назвалася сестрою Світла, але від цього не перестала бути чаклункою, відьмою. Відьмою. Він ще міг зрозуміти, чому Творець використовує мрісвізів, але навіщо Він дав таку владу відьмі, Броган осягнути був не в змозі.

Тобіас пошкодував, що не чує, про що вони говорять. Після того, як учора відьма приєдналася до їхньої компанії, вона весь час спілкувалася тільки з п'ятьма лускатими тварюками і лише кількома словами перекинулася з генералом Захисників пастви. Вона і мрісвізи трималися осторонь, ніби вони лише випадково їдуть в тому ж напрямку, що і Тобіас зі своєю тисячею вершників.

Броган бачив, як жменька мрісвізів перерізала сотні д'харіанскіх солдат, і тому почував себе дещо невпевнено під захистом всього лише двох рот.

Основна частина його військ — більше сотні тисяч мечів — залишилася чекати у тижні шляху від Ейдіндріла. З'явившись Тобіасу уві сні, Творець велів йому залишити їх там, щоб вони могли взяти участь у штурмі Ейдіндріла.

— Лунетта, — тихо покликав Броган. Вона під'їхала ближче і так само тихо відповіла:

— Так, пане генерал?

— Лунетта, ти бачила, як сестра Світла користується своєю силою?

— Так, пане генерал. Коли вона прибрала заметіль з нашого шляху.

— Ти можеш на підставі цього оцінити її можливості? — Лунетта кивнула.

— Вона так само сильна, як і ти?

— Ні, Тобіас.

— Приємно це почути, — посміхнувся Броган і озирнувся, бажаючи переконатися, що нікого поблизу немає, а мрісвізи і сестра Світла, як і раніше, видимі. — Мене долає подив з приводу деяких речей, які мені повідав Творець за останні ночі.

— Ти хочеш розповісти Лунетті?

— Так, але не зараз. Поговоримо про це пізніше. Вона ліниво розгладила свої «красотулечкі».