– Кей.

– Слухай, Кей, пдеш до нас? Нам так спецалсти потрбн.

– Не знаю. Я тут ненадовго.

– А яка в тебе спецальнсть?

– СКП.

– Що це значить?

– Старший-куди-пошлють.

– Зрозумло!
– засмялися двчата, а хня бригадирка продовжила.
– Ти заходь до нас, у адмнстративний корпус, схдне крило - у нас завжди робота знайдеться. А можемо й халтурку пдкинути. Що скажеш?

– Побачимо. Бувайте здоров!

Я зстрибнув з драбини , дожовуючи подарований кимось пиржок, пшов назад в адмнстративний корпус. Перший успх з пдробтком окрилив мене, подарувавши впевненсть у власних силах. Навть якщо я не буду використовувати режим сили - пасивних та нтелектуальних можливостей НК ма бути достатньо, аби стати передовиком будь-якого виробництва. Вийняти цвях? Укрплен руки справляться не грше за клщ. Обережно дстати близну з окропу? Легко! Розбити валун по трщин? Сканумо трщини б'мо ось-сюди! Укласти плитами стежку? Не хвилюйтеся, я соб пальця не розб'ю!

Так я вважав, поки мене не вдправили на кухню. Я ж готувати не вмю в принцип! Зате навчився швидко чистити овоч. Пд кнець мен сказали робити яксь незрозумл штуковини, на кшталт прикраси для страв. На жаль багато слв були мен невдомими, тому я змпровзував. За допомогою клькох тривимрних моделей я швидко розрахував кльксть надрзв на заготовках незабаром кожна порця вечер для учнв була прикрашена рзномантними композицями з бамбуку. Головний кухар обурювалася, що я витратив надто багато матералв, але композицями залишилася задоволена. Можу тльки уявити соб, скльки б часу на усе це витратила звичайна людина.

все було прекрасно, доки в якийсь зовсм не прекрасний момент мо тло перестало мене слухатися я не повалився на землю. Зв'язок з тлом розрвався я знову опинився у вртуальному простор CryNet. Це мене стривожило, оскльки повдомлення про закнчення дагностики мало просто вилзти перед очима, а не витягувати мене з реального свту. Оглянувши показники я зрозумв причину: ус монтори в один голос кричали, що рвень розгортання систем впав до 50%. Це означало, що процес деградац структур уже розпочався. Якщо я в найближчу добу не прийму каталзатор - я припиню сво снування як розумна особистсть, перетворившись на дику тварину. не допоможе няка лоботомя. Вже зараз я мушу перерозподляти нтелектуальних ботв так, щоб вони отримували якомога менше навантаження. Тло знову переходило пд контроль органчно нервово системи, а разом з нею знову нагадають про себе природн потреби людини: сти, пити, ходити в туалет...

Надвор був уже вечр. Подумавши, що я змлв, робтники пов'язали це з мом голодом запропонували дати розрахунок харчами. Але я вже зрозумв, що скльки б я не з'дав, як би я не модифкував свй кишечник - це уже не дасть мен потрбного ефекту. справа тут зовсм не у об'мах перероблено бомаси. Зараз я забиваю цвяхи мкроскопом, при чому електронним. Мен термново потрбен нано-реактор! За цлий день я зумв знайти лише клька бльш-менш придатних точок для вирощування мого комплексу, але там не було навть десято частини потрбних ресурсв. А ршення увесь цей час було зовсм поруч - буквально пд ногами. додумався я до цього лише тод, коли вже заходив у маток...

Я так завмер з пднятою рукою, не постукавши у двер. Саме спогади про мо мандри Нью-Йорком, де мен доводилося переводити костюм в режим повно золяц, аби захистити його вд цлого букету рзномантних бактерй та нших мкроорганзмв, дозволили мен подивитися на ситуацю з ншо точки зору.

Задумавшись, я не одразу зрозумв, що двер вдчинилися на мене хтось кричить.

– Де ти був?!
– одразу ж вхопила мене за чуба Кайя, спробувавши потягнути за собою, але тльки вирвала жмут волосся, так залишившись стояти з ним у руц посеред коридору.

– Виконував обов'язки слуги.

– Тоб було наказано сидти в будинку й нкуди не виходити!

– Хба?
– я чув це вд лед Май, але особисто мен такого нхто не казав.

– Так, дрява голова! Мене приставили наглядати за тобою, а не няньчитися!
– схоже у Кай сьогодн був важкий день, якщо вона така зла.

– Важкий день?
– найкращий захист - це напад!

– Що?!

– У тебе роздратований голос, пдвищений тиск, а положення тла вказу на перенапруженсть м'язв.
– я демонстративно оглянув , одразу ж змусивши двчину зашартися.
– Тоб треба розм'яти спину, особливо плечовий пояс та шию.

– Не вказуй мен, що робити!

– Який улюблений крем?

– Фалковий!
– на автомат гаркнула Кайя хотла сказати щось нше, але потм до не дйшла суть мого питання.
– Що?!

– У втальн - кушетка для читання. Лягай на живт. Спробуй вирвняти дихання.

– Ти що задумав, збочинець?!

Але я вже не слухав , начепивши покерфейс, пшов у ванну кмнату. Я настльки захопився новою дею, що навть не звернув уваги на шум звдти. А коли звернув - було вже пзно.

– Кайя, подай мен рушник.
– почувся з того боку франки голос одн з служниць.

– Зараз.
– вдповдаю я модулятором, мтуючи голос Кай, починаю швидко видозмнювати свою руку, щоб простягнути рушник всередину.

– Як там Кейнс? За ним ще двчата не ганяються?

– Н.
– робота ще не закнчена, а просто так пти я не можу.

– А от не вгадала! У мене сьогодн вже питалися, чи служить у нас такий-соб Кей?

– Чого це?

– Ну вн же такий милий!
– що?!
– Навть коли вн просто стоть насуплений, то дуже нагаду коору. Хба ти не помчала?

– Тримай.
– я простягнув рушник у ванну , пдхопивши злощасний крем, чкурнув звдти.