Прискпливо оглянувши себе у дзеркало, Лашура вдправилася надвр. Скоро вони дстануться Академ, й потрбно бути на видному мсц, коли вони заходитимуть в порт. Зараз уже нхто не скаже, звдки пшла ця традиця, але кожен монарх, що прибува на Святу землю, зобов'язаний особисто вести корабель, аби йому вдчинили ворота. Можливо у Церкви збереглися яксь пояснення щодо такого порядку, але навряд чи заради тако дрбниц хтось буде пробиватися до хнх архвв, як й без того знаходяться за смома печатями.

– Можеш питати.
– сказала королева, коли вони вже вийшли з палацу.

– Чому ми дозволили йому пти?

– Вн сильний душею. Ти чула, як вн з мною розмовляв? Чула. А тепер згадай мох пдданих, та навть того ж самого губернатора Козу. Вдчуваш рзницю? Йому нхто не указ. Вн ставить себе вище усх правителв на свт. Такий не скориться.

– А якщо вн передасть вдомост про нас Ордену?

– Все що треба, Орден так зна. Та й сама чула його плани стосовно цих покидькв. А секрети з нього не вибити. Вн скорше забере х з собою в могилу.

– Не дочекатесь.
– раптом пролунав знайомий голос у Кай за спиною.

***

Я все розумю, але отак провокувати мене на конфлкт... Псля такого я просто зобов'язаний був вдповсти королев взамнстю, розграв свою втечу. Насправд ж я не стрибав з корабля, а просто прилпився до нижнього краю платформи. Мен було цкаво почути реальн мотиви поведнки королеви. почуте мен сподобалося. Шкода лишень, що пдсаджений у волосся королев примтивний жучок виробив свй ресурс прямо посеред розмови. Довелося показатися. Не скажу, що вдруге мене прийняли радсно, але вбивати не стали. Поки що.

Спершу я подумав, що парк а н трохи не постраждав псля бою, але ж мо сенсори показували, що майже вся поверхня острову зараз вкрита уламками каменю та лицарв. Клька разв переключившись мж способами сприйняття, я виршив, що це просто якась високояксна голограма. Навть без сенсорв, якщо придивитися, можна було побачити однаков дерева, листя яких не ворушилося пд втром. Одразу видно, що працювали поспхом, накше б люзорна доржка не проходила над величезною, наче псля артилерйського снаряду, вирвою в земл. Мен навть довелося клька разв притримати двчат, аби вони не поламали соб ноги. Я помтив, як Лашура з деякою гордстю зиркнула на Кайю, а потм продовжила перервану розмову.

– А якби я тебе просто попросила залишитися, ти б одразу погодився?

– Скорш за все. Теж маю питання. До Кай.

– Ну давай.
– лицар з пдозрло позирала на мене, такого чистенького, нби це я не вештався бозна-де.

– Чому не вбила одразу?
– я показав випущене лезо знову сховав його.
– Навть не спробувала. Я погрожував. Був ворогом. Взяв заручника. Потм постав беззбройним. Чому не атакувала?
– а Кайя лише мовчала й дивилася на мене вовком.

– Вона потм тоб розкаже.
– перервала мовчанку королева, додала, - Якщо захоче. Бльше питань нема? Тод повернемося до нашо угоди.
– ну от, знову увмкнула в соб королеву, це вд батькв передалося, чи що?
– Слугою ти бути не хочеш. нших вакансй у мене при двор нема, хба що...
– Ох не подобаться мен посмшка. Лашура оглянула мене з голови до нг, посмикала мереживо на рукавах, обйшла довкола. Що вона задумала?
– Знаю! Кайя, як ти дивишся на те, щоб зробити його...

Кайя нахилилася до королеви вони деякий час перешптувалися. Мен теж було цкаво, тому я одразу ж пдвищив чутливсть мкрофонв дзнався, що мене збираються перетворити на...

На кого?! й що, жити набридло?! Але н, вона ж дитина. У вц так витвки нормою. Якщо подумати, для мене це дйсно непоганий варант. З моми можливостями розважати народ не проблема, дей у мене повно, з реквзитом та фокусами теж проблем нема. Я зможу спокйно посилати лсом аристократю, не боячись покарання, критикувати Лашуру та багато чого ншого... От тльки один пункт мен не подобаться. Значить слд погоджуватися на попередню пропозицю, доки вони не придумали ще щось грше.

– Я згоден.

– Що-що?

– Згоден бути поруч. Як ти хотла. Мен не складно. Не суперечить планам.
– як же нод складно говорити двома словами.

– А чому ж ти щойно зрвався?

– Потрбен був привд. Для конфлкту. Теж хотв переврити. Переврив, як бачиш. Але маю умови. Дв. Перша: мо нтереси - первинн.
– одразу ж заспокоюю Лашуру до того, як вона скаже бодай слово.
– Не хвилюйся. нтереси надто глобальн. З твоми не перетинаються. Якщо таке станеться - ти дзнашся першою.

– Чогось такого я вд тебе й чекала.

– Друге. Мен потрбен провдник.

– Хто?

– Ти.
– тицяю в Кайю дивлюся на реакцю: обличчя червон, оч наливаються кров'ю, меч в руках уже дрижить вд напруги!

– все?
– двчина вже готова кинутися на мене навть без меча, з голими руками.
– А наш острв тоб часом не потрбен?

– Н.
– вдаю, нби не почув рон в голос.
– Мало корист. Культуру не вивчу. Технолог не дослджу. Ти - даси бльше. Все розкажеш. Все покажеш.