Я стояв на краю секунди три, це пд прискоренням! Бррр! Моторошне вдчуття, навть для мене. Нби потрапив у якийсь пост-апокалпсис. Тльки мутантв не вистача. Вдшукавши маркер маяка, я вд душ вилаявся - вн все ще вддалявся вд мене, хоча вже не так швидко. Взявши зразки туману, я ще раз вилаявся. Система не могла провести аналз, постйно видавала помилку. По соб знаю, що вдихати рзномантну гидоту бува дуже шкдливо. Колись я так втратив Барнса. Втрачати ще й тепершн тло мен зовсм не хотлося, тому залишалося тльки вддати команду 'золяця' сподватися, що мо системи не злетять ранше, нж я доберуся до капсули.

Поки ммкрил переповзав мен на обличчя, я почав спускатися в цей органчний басейн. В минулому усляк професори мен постйно казали, що болота, це нирки печнка ус босфери. Зараз я в цьому починаю сумнватися. Скрзь, де я був, було хоча б якесь життя. Навть у цефв. Тут же... Як би я не намагався, я не мг знайти жодну живу стоту. Жодно жаби, жодно комахи. Тльки поодинок рослинки нездорового жовтуватого кольору. Обережно ступивши на один з острвцв посеред цього царства смерт, я мало не навернувся у воду. Яким би стйким я не був, потрапляти у цей суп мен зовсм не хотлося. що дал я пробирався, то бльше у мене виникало вдчуття, нби я все це вже десь бачив.

Капсула знайшлася не так уже далеко, всього триста метрв вд мене. От тльки дстатися до не виявилося дещо складно. Що дал я заходив, то менше земно поверхн траплялося пд ногами. Куди б я не глянув, скрзь був туман мутна вода. А чи вода? Н, в центр струмкв точно була вода, а от ближче до крав уже був якийсь холодець. головне - я не мг провести межу мж цими двома речовинами. Про хнй аналз узагал мова не йде. Вдколи я зайшов у цей туман, мо системи просто кричать про помилки, навть ммкрил уже почина глючити. Все частше на одяз проступали плями шестигранно текстури. це точно не могла бути деградаця структур - дефекти йшли ззовн. режим повно золяц костюму абсолютно не захищав вд невдомо зарази.

Нарешт я вийшов на останнй доступний острвець земл. Дал була тльки вода. Входити в цю жижу не було жодного бажання, але ж час... Часу не залишалося. Поки я тут блукав, таймер перескочив майже на дв години вперед. У мене в запас залишалося менше сорока хвилин. Потм ус системи вдключаться ...

Holly shit! Я тльки тепер зрозумв, що мен усе це нагаду! Але такого не бува. Fuck! Та такого узагал тут бути не повинно! Це неможливо!

З такими думками я вийшов на останнй острвець земл. Дал була тльки ця незрозумла жижа. Не бажаючи зависнути в нй, як муха в кисел, я добре розгнався ластвкою увйшов у воду метрах в п'яти вд берега. Плисти доводилося майже вслпу, але вдстань мж капсулою та мною швидко скорочувалася. Цьому сприяла й течя, до яко я потрапив. Тепер вилов капсули був лише справою технки. Часто доводилося обминати поодинок кам'ян брили, як стирчали з-пд води. коли я нарешт побачив попереду, то був уже сам не свй вд радост. Ось вн - мй порятунок. Тльки що це вн сам на себе не схожий?

А подивитися було на що. Ранше чорна кругла, капсула перетворилася на безформну амебу, вкрилася таким-же холодцем, як усе навколо, та ще й за якусь гляку зачепилася. Дставшись до капсули, я спробував торкнутися до поверхн. Торкнутися вдалося, от тльки стороння субстанця одразу ж почала розбирати мо структури. Таке вдчуття, нби я влз рукою в клей, витягнути уже няк не виходило, як би я не старався. Ця гидота роз'дала усе, до чого торкнеться. якщо я не позбавлюся за клька хвилин, то вона позбавить мене руки.

Випустивши кгт, я намагаюся швидко вдскати шматки холодцю до того, як вн схопиться, добираючись до капсули з каталзатором. Виходить погано, але для мене це вже не ма някого значення - я нарешт зумв вдшкребти вд субстанц одну з сторн капсули, одразу ж приклав до чорно, погризено поверхн вльну руку. Резервуар був ледве на третину заповнений каталзатором, але зараз для мене цього буде бльш нж достатньо. Щойно пальц торкнулися поверхн капсули, мен прийшов запит на н'кцю каталзатора у тло. Перед тим як погодитися, я встиг вддати команду на самолквдацю усх ботв, як знаходяться за межами костюму, як тльки пдтвердив команду...

Твою ж... дивзю! Як боляче!!! Щойно часточки каталзатора дсталися до першого бота - мене наче увткнули в розетку. Боти одразу ж кинулися поповнювати сво запаси вдновлювати втрачен структури, через що система почала зботи. Повнстю вдсторонений вд керування, я був абсолютно безсилий, змушений переживати неймоврний бль фзичного тла. Бль, якого не мав вдчувати в принцип! Бль в голов, у венах, в грудях... Здавалося, нби якийсь м'ясник розпеченою сокирою виршив витягнути з мого черева ус кишки! Н, я не хочу цього! Н! Стоп!!!

***

Сткають останн лтри фзологчного розчину, капсула-нкубатор вдкриваться, показуючи мен перелякану пику одного з лаборантв.

– Пане Дженнган, ми закнчили!

– Ну показуйте, що тут... Боже милостивий!
– один з молодих учених вдсахнувся вд капсули, впершись задом у лабораторний стл.

Еге ж, скоро ви тльки так мене й будете називати, дорогеньк. Звсно мй вигляд одразу псля витягування з капсули мало походив на бажаний результат, але навть так я виглядав значно серйознше за свох родичв, в подальшому ефект тльки посилиться. Моя поява з капсули здйснила справжнй фурор серед науковцв.