Маруся Богуславка
вернуться

Кулиш Пантелеймон Александрович
Шрифт:
Бо знай­те, що на вас Ос­ман пря­мує, Не в Польщу йде, а в ва­шу Ук­раїну, І, як Подільський Кам'янець зруй­нує, Тогді йо­му нігде не бу­де впи­ну. Тим скли­кать му­си­те ви все ко­зацт­во: Нехай во­но здо­бич­ну путь по­ки­не, Нехай по­ки­не хи­же гай­да­мацт­во І до Дністра всіма пол­ка­ми дви­не: Бо зник­не так, як дим, як іскра, в полі зги­не».
–
XXX
«Не на­ше діло ко­заків скли­ка­ти: Рої ко­зацькі ши­ро­ко літа­ють. Як в та­бо­ри їх та в коші зби­ра­ти, Про се гро­мадські тільки мужі зна­ють. Нас приз­ва­но на те, щоб мо­лит­ва­ми Пречисту да свя­тих уго­ноб­ля­ти, Щоб не да­вать не­чис­то­му гріха­ми, Мов повіддю, всі душі за­ли­ва­ти І в морі ог­нянім навіки по­топ­ля­ти».
XXXI
Так, ски­нув­шись по сло­ву, чес­на брат­тя Понурилась у мед бла­го­чес­ти­во. Цураючись ла­тинською зав­зят­тя, На єзуїта інші по­зи­ра­ли скри­ва. «Гаразд го­во­риш, ксьондзе па­не-бра­те, А в серці в те­бе пре­по­га­на дум­ка!
– Чернецтво сти­ха мим­рить во­ло­ха­те І ви­пи­ває все до каплі з куб­ка.
– Ні, не знай­ти тобі між на­ми не­до­ум­ка!
XXXII
Ти - по­лом'є, ми - дим: нас не підпа­лиш; Не підой­ти з то­бою нам під па­ру. Ти на землі се­бе між людьми сла­виш, Ми ли­не­мо на не­бе­са, за хма­ру». Озветься знов го­ляк до бо­ро­да­тих: «Панове! Час нас­тав страш­ний, ве­ли­кий: На нас ідуть по­туж­но азіяти, Що до­пов­ня­ють кров'ю мо­ре й ріки І хи­лять, мов тра­ву, під се­бе всі язи­ки».
–
XXXIII
«Се не ля­кає нас. Не раз ми вже сто­яли, Як смок­ва та Іони­на в пус­тині. [90] До ко­ре­ня нас бурі сок­ру­ша­ли, Живими нас хо­ва­ли в до­мо­вині, Но ри­зою Ус­пеніє своєю Монастирище на­ше прик­ри­ва­ло, Хранило нас чу­дов­но під зем­лею, Мов Ла­за­ря із гро­бу вик­ли­ка­ло, [91] І па­ки ту­ком стад і ме­дом на­си­ща­ло».
–

90

– Іона - ветхозавітний пророк. Після виконання повторного наказу Бога Яхве іде в столицю Ассірїї Ніневію провістити її знищення (через 40 років). Жителі Ніневії розкаюються у своїх злочинах, і Бог їх прощає. Через те що його пророцтво не збулося, Іона просить у Бога смерті і йде в пустиню. Однак той змушує швидко вирости над головою пророка дерево, тінь якого радує Іона. Водночас Бог посилає черв'яка, який підточує дерево, і воно гине.

91

– Лазар - житель Віфанії (біля Єрусалима), брат Марії і Марфи, які колись пригостили Христа. Його воскресив Христос на четвертий день після поховання.

XXXIV
«Коли б не страш­но вам, мої па­но­ве, Як оди­но­ка смок­ви­на в пус­тині, Як воїнство воісти­ну Хрис­то­ве, Стояти се­ред бурі на Вкраїні: Дак спо­га­дай­те кня­зя Кос­тян­ти­на, [92] Що пам'ять по собі свя­ту зос­та­вив, Що по­би­вав та­тар і моск­ви­ти­на, Міцну гра­ни­цю від Моск­ви пос­та­вив І трид­цять три бої побіда­ми прос­ла­вив.

92

– Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460-1530) - брацлавський і вінницький староста, великий гетьман литовський. Вславився як полководець. Воював проти татар і Росії. Похований, як зазначає П. Куліш, в Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

XXXV
Сей Кос­тян­тин, хо­роб­рий князь Ост­розький, Із руськи­ми охо­чи­ми пол­ка­ми, Воістину був пре­док за­по­розький, Хоч і не звав їх спрос­та ко­за­ка­ми. Ще й сотні літ не­ма, як ви віта­ли Його тріумфом за по­ход та­тарський, Як у Ве­ликій церкві возд­ви­га­ли Йому прес­лав­ний пам'ятник ли­царський; З усіх вождів се був най­більший вождь ко­зацький.
XXXVI
Придивимся ж, па­но­ве, оком пильним, Як на войні він з Рус­сю обер­тав­ся, І що ро­би­ло дух йо­го все­сильним, І че­рез що він ди­вом світу став­ся. Memoria всіх sa­ecu­lo­rum prin­ceps Dignissimus, [93] хо­див він у по­хо­ди Так, як з не­заз­на­них вре­мен при­вик­ли Чинити в хрис­ти­янстві всі на­ро­ди І як чи­ни­ти­муть у всі гря­дущі ро­ди.

93

– Слова Кромера: "Princeps omnium saeculorum memoria dignissimus" (князь, найдостойніший пам'яті всіх віків.)