Шрифт:
V
З великого коліна він походив, Що панувало по Десні й Сулою, [104] І рід його панами верховодив, Стягав їх під свій славний стяг до бою, А він давно смиривсь перед судьбою, Презрів багатство й суєту мирськую, Душею в Бозі возжадав покою І проміняв пиху і вдасть земную На жизнь мовчальника і тишину святую. 104
– …по Десні й Супою… - Десна - річка на Україні і в Росії, ліва притока Дніпра. Супій - річка у Київській і Черкаській областях, ліва притока Дніпра.
VI
Судьба ж була така, що він в поході Танця татарського перелякався І, стидячись ганьби собі в народі, Під рясою в монастирі сховався. Тут за чернецтво дуже цупко взявся, Дарма, що був молодиком безвусим. Ніхто з його молитви не сміявся: Бо серед братії в своїм навуссі русім В стоянні був рівен монахам довговусим. VII
Вистоював афонські літургії, Єрусалимські всеночні без краю І виповняв усі пости святії По древньому чернечому звичаю; Найбільше ж тим дослужувався раю, Що знай шептав: «О Господи, помилуй» Сим одганяв всі помисли лихії, Сим побіждав дияволову силу І чудотворною зробив свою могилу. VIII
В могилі-бо сто літ уже спасався, У ямі, що сам викопав руками. Без заступа в цій праці подвизався: Копав самими тільки пазурами І сили додавав собі словами: «О Господи, помилуй!» - і дорився До тих печер, що йдуть попід морями В Єрусалим, і чуда сподобився: Бо поночі з його могили світ світився. IX
Князь Лико він колись у мирі звався: Доводивсь правнуком Семену Лику [105] Що у Великій церкві спати вклався, [106] Мечем собі здобувши честь велику. Сього легкодуха і недоріку Господь превище прадіда поставив, Сподобивши його такого віку, Яким немногих праведних прославив І від усіх гріхів за живота ізбавив. 105
– Лико Семен (Симеон) - похований в Успенській церкві Києво-Печерської лаври. Єпітафія йому датована 1621 р., надрукована А. Кальнофойським у його книжці «Feratourgema» (1638).
106
– Йдеться про Успенський собор, найвідомішу будівлю Києво-Печерської лаври, її головний храм. Збудований у 1073-1078 pp., реставрований у 1723-1729 pp. Був місцем поховання визначних людей. Знищений в 1941 р.
X
Святий подвижник сей не появлявся На Божий світ уже давно з могили. Шептали іноки, що вже давно скончався, Да приступить к його мощам не сміли, А тільки, мелючись, кругом ходили І обоняли запах благовонний. Бо янголи незримо їм кадили Там, де почив отшельник богомольний, За грішну братію молитвенник безмовний. ДУМА ДРУГА
І
Де труп зотлів про всіх людей розумних І млява жизнь в палку переродилась, Там про ченців, о Господі безумних, Вона небесним світом засвітилась. Перед природою незнаною змирилась Душа чернеча, в богомільстві сонна, І в темряві бездонній утопилась, Як думка князя тьми, в омані чорна, У вірі безвірна, в законі беззаконна. ІІ
Сю душу мертвенну гальванізує Великий гук і стук в Святі ворота. Про себе так завзято не ясує Козацька чернь і цехова голота. Се, мабуть, завітав сам воєвода Або ж гетьман козацький Сагайдашний, Котрого знає і сільська простота, І міський мотлох дикий, необачний, Що дивиться на світ, як на гаман ясачний.