– Ти колись вбивав?
– поцкавилася Кайя.

– Так.

– Ага, то ти в нас боць...
– Лашура на мить задумалася.
– Ти напав на особу королвсько кров. За таке на тебе чека шибениця. А оскльки дватися тоб нкуди...

Знала б ти, двко, через що я пройшов - так би не казала. Хоча нема нчого дивного в тому, що вона користуться 'батогом та пряником'. Можуть минати столття, можуть змнюватися свти, але людська природа залишаться такою ж, як тисяч рокв тому. До чого ус ц слова про дружбу взамопдтримку, коли в обох опонентв нож за спиною? Особисто мен це набридло ще в першй частин сво трилог, тод я змнив свй пдхд. Практика показу, що за вдсутност дороги в хащах простше взяти бульдозер. Ось так я: бльше не шукаю обхдних шляхв - з достатньою клькстю сили вони мен бльше не потрбн!

– Але я можу закрити на це оч, якщо ти присягнеш на врнсть мен. Будеш мом слугою. Лакей, це дуже...
– ах ти ж курва малолтня!

– Н!

Люблю шокувати оточуючих! Не тако реакц вд мене чекали. Незворушною залишилася лише старша ттка, котру тут називають Майю. Кайя одразу схопилася за меч. Служниц ж обступили королеву, займаючи позиц з бокв. Лашура ж узагал заклякла з квадратними очима - напевно шаблон зрвало.

– Тоб так кортить повисти на шибениц?
– трохи вдйшла вд несподванки королева.

– Це погроза?
– розглядаю свй кулак, демонстративно випускаючи одне лезо.
– Чи обцянка?

– Ми тебе врятували!

– Не врятували. Зберегли час. За це - дякую. Але зрвали полювання. Мг взяти корабель. лицаря. Ще й принизили.
– показую на свй клоунський прикид.

– Бути слугою королеви, це винагорода, а не образа!
– вигукнула Кайя, прикриваючи собою нахабне двчисько.

– Служба, це винагорода? Рабом не буду. Нколи!
– з рзким звуком випускаю другий пазур, змушуючи присутнх здригнутися, а Кайя взагал ледве не кинулася в бй.

– Стоп!
– зупинила Лашура.
– Ти хоч розумш, вд чого вдмовляшся? Ти втрачаш свй диний шанс...

– Нчого не втрачаю. Нчим не ризикую. У вашй компан - не зацкавлений.

– А якщо я не захочу тебе вдпускати?
– рзко випускаю трет лезо, вже готуюся перейти до мануальних пояснень, але двчинка одразу ж вдступа.
– Спокйно, я лише пожартувала.

– Жартв не розумю. Говори конкретно - чого хочеш?

– Скажмо так: мен потрбна пдтримка. Силова. У мене надто мало людей, а ти уже показав себе хорошим бйцем. Як ти дивишся на те, щоб нод виконувати нескладн прохання?

– Пильно дивлюся. Тоб потрбен убивця?

– Н-н-н, ти що?! Не вистачало мен тльки кривавою королевою стати! Просто будеш робити те, що нам не дозволя статус. А за це отримаш грош, статус, землю...

– Не цкаво.

– Гр-р-р! Поврити не можу, що сама вмовляю тебе.
– здаться у не закнчилися заготовки.
– Добре, кажи чого ти хочеш.

– Нчого. Вам нчого запропонувати.

– Як?!
– Лашура аж рота роззявила, так розгубилася вд мо вдповд.
– Невже тоб нчого не треба? Невже ти нчого не хочеш? Тоб що, жити набридло? Невже ти гадаш, що псля всього того, що ти тут почув, я просто так тебе вдп...

Ще до того, як вона договорила, я зриваюся вперед. У форсаж свт миттво уповльнються майже втрич. Суперники рухаються так, нби х залили густим медом. На такй швидкост людськ оч просто не здатн вчасно помтити небезпеку, тому доводиться переходити на нш способи сприйняття. У мому внутршньому простор кольоровий екран замняться монохромним об'мним зображенням, вдтвореним за допомогою усх доступних нин сенсорв. Зникають звуки, слова людей тепер висять у табличках над хнми головами. А увесь навколишнй простр розкреслений рзнокольоровими секторами та заштрихованими длянками, показуючи напрям характер небезпеки. Був би у мене зараз нормальний тактичний аналзатор - я б уже роззбров усх присутнх, спокйно зайнявся своми справами. Але зараз мо можливост дещо обмежен, тому доводиться покладатися на власний досвд.

Намагаючись якомога менше травмувати без того благенького нося, я виршив не пдключати щойно вирощен на скелет момери, а обйтися природною мускулатурою. Так, я втрачав свою швидксть та силу, але зараз, проти звичайних людей, прискорено реакц буде цлком достатньо. Вже зараз я бачив, як повльно меч Кай опускаться у мене за спиною, а служниц-двйнята починають закривати собою королеву. Аби виграти трохи часу, я перехоплюю Кайю за руку тягну за собою. Не далеко, сантиметрв на двадцять, дал без пдсилення пальц просто зсковзують. Цього мпульсу достатньо, аби двчину розвернуло, вона на мить втратила рвновагу. Саме настльки, щоб не впасти, знову на ноги стати не скоро. А це ще секунди пвтори-дв - цла вчнсть для мене. В цей час помчаю, як мен в обличчя летять коробки з нитками та стрчками, що до цього були у руках двйнят. Звичайного бйця це як мнмум спантеличило б, а будь-якого непдготовленого суперника взагал б дезорнтувало. Я ж гнорую ц снаряди, прориваючись вперед. Швидкост замало, аби вчасно дстатися до королеви, тому я хапаю двйнят за комри й тягну на себе. Це да мен мпульс, аби прорватися крзь цей живий щит, не бути збитим з нг пдсчкою, яку двки намагалися прикрити своми широкими спдницями. Замсть цього вони сам починають падати мен назустрч, аби в кнц бути насадженими горлянками на так не прихован пазур. Та коли вони вже пройшли половину дистанц, я помчаю дещо цкаве.

– Стоп!!!
– махала руками двчинка, заплутавшись у власнй спдниц й завалюючись назад.

Рзко змнюю сво плани, вдпускаю одну з служниць хапаю Лашуру за руку до того, як голова познайомиться з кам'яним поржком. Замсть розбито голови двчинка обйшлася злегка потягнутою рукою взяттям в заручники.

– Сто-о-оп! Ус завмерли!!!
– зовсм не по-дитячому гаркнула двчинка.

– Як Ви, Ваша Величнсть?
– поцкавилася Кайя, змщуючись подал вд меблв, аби в раз потреби вльно розмахувати мечем, але королева питання прогнорувала.