– Що це таке?!

– Вража, правда?
– визирнула з-за машини Ханл, вже переодягнувшись у робочий комбнезон.
– Я називаю його 'Меха', тому що в ньому багато механки.

– Навщо ти це з ними робиш? Вони ж страждають!

– Ц - н. Церква не афшу цей факт, аби зайвий раз не хвилювати плотв, але не вс лицар виростають правильно. нод серед них трапляються ось-так нвалди. Вони цлком життздатн, однак плоти не можуть нормально ними керувати через вдсутнсть звичних кнцвок.

– ти виршила замнити м ноги?

– Так. Звсно це не поверне м боздатнсть, але я й не планувала робити з них зброю.
– Ханл залзла на мсце вирзано кабни, влаштовуючись в сиднн.

– То навщо ж ти х переробляш?

– Коут - дина крана, де не можна користуватися енергю ефру. Моя мама з Коут, дуже багато часу проводить на польових роботах, адже там усе доводиться робити вручну. А меха використову для руху енергю пари.

– Зрозумло. Тобто в межах моря ахо вн працю як звичайний лицар, а потм може перемкнутися на пару рухатися дал?

– А... Ой! А-а-а!!!
– Вах Ханл почала битися головою об панель приладв.

– Ханл?! Що з тобою?
– Аура вмить подолала свй страх перед незвичною машиною вискочила на раму до двчинки.
– Що сталося?

– Я дуре-е-епа!
– розплакалася в стериц Ханл.
– Я ж познмала з нього ус генератори!

– То он воно що...
– Аура заспоколася вже по-новому оцнила винахд.
– Тод побудуй ще один, а цей вдправиш у Коут. Вн же робочий?

– Так.
– Ханл трохи заспоколася, витерла сльози повернулася до ельфйки.
– Мабуть так зроблю. Точно! А заразом виправлю допущен помилки!

Залишивши свою нову подругу в майстерн проектувати нового меха, Аура поспшила покинути це непримне мсце, аби не стати свдком операц над черговим лицарем. Вийшовши в коридор, вона згадала свй шлях сюди рушила у зворотному напрямку. Здавалося б навколо не було няко небезпеки, але висок кам'ян стни змушували двчину нервувати. що довше вона йшла, то страшнше й ставало. Примна прохолода пдземелля враз змнилася пронизливим холодом, який пробирав до ксток. Здавалося стни от-от не витримають, величезна маса земл та каменю похова тут назавжди. Намагаючись заспокотися, Аура зрозумла, що пропустила потрбний поворот. Вона повернула назад, але замсть повороту вийшла до перехрестя. Озирнувшись довкола, двчина остаточно розгубилася. Вона спробувала йти на звук, але той привв лише до свтлового колодязя, який тягнувся високо вгору.

Розгубившись, Аура дстала з-за пазухи медальйон батька. На перший погляд це була звичайна прикраса, от тльки мало хто знав, що у нього клька способв використання. одне з них - сигнал. Набравши повтря, Аура з силою подула в ледь помтний отвр на медальйон. Частота свисту була пдбрана так, щоб його чули лише ельфи. Тепер залишалося лише чекати, доки охоронц вдшукають.

Раптом чутливий ельфйський слух вловив кроки з ншого кнця коридору. Боячись, що звук зникне, Аура побгла в напвтемряв. Двчина так розгналася, що в напвтемряв коридору не встигла помтити ученицю, яка саме виходила з-за рогу. Збивши бдолашну з нг, Аура й сама повалилася на не, а папери з рук постраждало розлетлися по всьому коридору.

– Ох! Що це було?
– почувся стогн збоку.

– Пробачте. Я Вас не помтила.
– вдповла Аура, ледве стримуючи радсть вд хньо зустрч.

– Та нчого. Все нормально.
– вдповла двчинка, пднмаючись з пдлоги.

Схоже Аура натрапила на першокласницю. Двчинц на вигляд було рокв чотирнадцять, судячи з манер - простолюдинка. Зазвичай аристократя в Академ з такими майже не сплкуться не виявля до них особливо поваги. Але сказаного не повернеш тепер доведеться дотримуватися з нею доброзичливих вдносин надал. Трохи подумавши, Аура виршила, що нчого страшного не сталося, ще одна знайома серед людей й не завадить. Особливо, якщо вона зможе вивести з цього лабринту.

– Як тебе звати?

– Лапс. Ой! А Ви - пан Аура?

– Так. Ти зараз не дуже зайнята?

– Так! Тобто н! Тобто не зайнята! Можу Вам чимось допомогти?

– Пдкажеш, як звдси вийти?

– А дуже просто. Звдси - другий поворот налво. Там будуть сходи. Вам показати?

– Буду вдячна.

Допомгши одна однй пднятися, двчата рушили до виходу. По дороз Аура дзналася, що орнтуватися тут слд по пдлоз, кольоров смужки на якй ведуть до усх важливих частин пдземного комплексу. Нарешт вони вийшли назовн, й Аура з насолодою пдставила обличчя променям сонця.

– Пан Аура?

– Що?
– отямилася вд споглядання ельфйка.
– О! Дякую, можеш ти.

Поклонившись ельфйц, двчинка швиденько зникла з поля зору, аби випадково ще чимось не прогнвити високу пан. Подумавши, що з не на сьогодн пригод вистачить, Аура знову пшла в сад.

Зайшовши пд купол теплиц, двчина швидко знайшла потрбний сорт дерева , переконавшись, що поруч нкого нема, дстала маленький ножик. На вдмну вд ельфв, люди пд час прищеплювання не дбають про материнське дерево, залишаючи оголений зрз. Аура ж, як достойна дочка свого народу, не допускала навть думки, щоб так нашкодити рослин. Обережно зрзавши паросток, вона клькома вправними рухами надрзала кору навколо зрзу й почала вливати в ц маленьк ранки свою магю. Розростаючись у пошкодженому мсц, кора майже повнстю закрила собою оголену длянку, а живиця повнстю залила собою ус щлинки. Тепер дерево не страждатиме, навть прискпливий садвник не зможе одразу вдшукати мсце зрзу. Та не встигла Аура упакувати отриманий паросток, як бля не знову хтось з'явився.