– Ну як вн туди потрапив?
– поцкавилася директриса, вислухавши доповдь Рей з борту корабля.
– Невже пшки йшов?

– Мене бльше хвилю, що вн там робив?

– Може це чорний археолог?

– Можливо. Особистих речей при ньому не було. Слдв табору поблизу не видно. Документв нема, тльки татуювання у вигляд смужок на обличч. Та й вдягнутий вн дивно - не по погод, надто яскраво.

– Ясно. Що з пастками?

– Там увесь берег засяний ними. Рятувальники притягнути одну, щоправда вона трохи побита.

– Як вона вигляда?

– Правильна куля, даметром в лкоть, роздлена по екватору чорним пояском, а сам пвкул зроблен з...

– Того ж матералу, що й двер Бункеру.
– закнчила директриса, уже знаючи вдповдь.
– Зрозумло. Чекаю вд тебе повний рапорт. Занесеш мен особисто. Нам про що поговорити.

– Хай!

Махнувши зв'язквцю, щоб вимикав зв'язок, директриса потягнулася у крсл. Предки вкотре пдкинули сюрприз свом нащадкам. Коли закнчиться навчання, треба буде послати в той район команду археологв, нехай вдкопають з десяток пасток. Якщо вдасться х вдтворити, це дозволить захистити ус кордони Свято земл вд атаки Лицарями. Тльки треба заздалегдь подбати про секретнсть. За постйний персонал можна не переживати, а от найман працвники... Директриса вже збиралася покинути центр керування, як раптом зв'язквець знову заворушився.

– Термнове повдомлення з борту розвдника!

– Що знову сталося?

– хнй небжчик воскрес!

***

Виплюнути щойно вирощений патрон, вставити в магазин, загнати той на мсце, обережно просканувати навколишнй простр, знову злитися з деревом. Не думав, що мен так швидко доведеться знову братися за зброю. все через те, що я втратив пильнсть! Знову, трясця в душу, втратив пильнсть!!! Схоже цей свт, нове тло зокрема, впливають на мене значно сильнше, нж я можу соб уявити. До чого я зараз готуюся? До одн серйозно розмови. Але розкажу про все по порядку...

Дагностика систем - виконано.

Активаця глибинних шарв костюму - виконано.

Активаця нтелектуально матриц через:

3...

2...

1...

Вдкриваю оч й пильно вдивляюся в незнайому стелю. Що це було? Я добре пам'ятаю, що вже був на шляху з болота, коли... Коли на мене хтось напав. накше пояснити так численн внутршн пошкодження я не можу. Хто це мг зробити - дло десяте. Зараз мене бльше хвилю питання - як вн це зробив?!

Проаналзувавши список пошкоджень, я помтив одну важливу закономрнсть - найбльше постраждала органчна нервова система та електронн елементи. Не вс, а лише т, як я постйно тримаю активними. Такий ефект мг би дати електромагнтний мпульс. Але тод були б помилки у програм ботв. Що тут ще: опки шкри? Значить не ЕМ, а щось нше. Електрошок? Скорш за все. От тльки мсцев до такого навряд чи дйшли. Що ж тод сталося?

Як би я не намагався, пригадати останн... Дв години?! Я дв години валявся без тями?! Щось слабо вриться. Короткочасна пам'ять затерта начисто, але вона включа в себе не бльше п'яти хвилин. Значить мен увесь цей час хтось постйно залазив у мзки! При чому робив це дуже грубо, накше б перед мною не вискакував такий довжелезний список пошкоджень. Схоже у мох невдомих ворогв щось пшло не так, якщо я отямився.

Варто було тльки подумати про це, як поруч почувся зойк. Схоже зараз пднмуть тривогу. Орнтуючись лише на ультразвуков сенсори, якими я зазвичай не користуюся, пдриваюся з на ноги й прислухаюся до вдлуння. Багато кушеток, клька шаф, стл з нерозбрливим приладдям та купою паперв, та високий суб'кт поруч з мною. За клька секунд мо активност ця особа вже увмкнула тривогу й тепер намагалася вддалитися вд мене. От тльки стна позаду й трошки заважала. Не знаю, як я виглядаю зараз, але судячи з пульсу, перелякалася жночка сильно. А якщо ще й принюхатися - то дуже сильно! Водночас запахи принесли ще один цкавий факт: я опинився у лкарнянй палат. Або у морз. Зараз тут не було нших тл, але характерний запашок трохи вдчувався. Мо напвсинтетичне тло за такий короткий час протухнути не могло, значить цим примщенням нод користуються за призначенням.

Пасивно звуково локац достатньо, аби не наткнутися на стлець або не перечепитися на сходах. Але зараз цього недостатньо. Ховатися мен уже нема сенсу тому, видавши потужний свист, вд якого задзвенло скло, я вивв для себе картинку примщення, в якому опинився. Вкон тут не було, товщину стн визначити також не вдалося. В мене навть виникло враження, нби за ними взагал нчого нема, настльки хороша була звукозоляця.

Поки я освоював навколишнй простр, до мсця тривоги почав збгатися персонал. Судячи по брязкоту металу та тупоту пдбитих чобот, це була охорона, яка збгалася на мсце тривоги. швидше за всх рухалося особливо сильне джерело звуку: важке й сильне. Я навть не мг визначити матерал взуття на ньому - настльки суперечлив дан видавали сенсори. Хай там як, а зустрчатися з мсцевими жителями мен ну зовсм не хотлося. Рвонувшись до дверей, я вже звично вибив х, створюючи якомога бльше шуму. Вдлуння показало трьох бйцв попереду та того-самого невдомого за хнми спинами, який швидко наближався до мене. Не розбираючи дороги, я рвонув у протилежному напрямку. На великй швидкост орнтуватися було дуже складно, але сенсори вдростали надто повльно. В кращому раз я отримаю картинку хвилини через дв-три, а доти доводиться орнтуватися виключно на звук. А н, ще лазерний далекомр вдновився! Це вже значно краще! Принаймн тепер я точно знаю, який простр для маневру в мене ще .

Пробгши ще трохи, я дстався до сходв. Логчно припустивши, що нагор завжди вихд назовн, я в два стрибки опинився на наступному рвн. Ось тут уже було чутно свист втру! Зрадвши, що порятунок близько, я рвонув на звук, несподвано почув скрип металу. Через секунду я на повнй швидкост гепнувся в металев двер. Звсно ж я мг х легко виламати, тим бльше, що псля мого удару вони вже трохи прогнулися. Але ж на це потрбен час, а невдомий переслдувач уже вдрзав мен зворотнй шлях от-от дстанеться до мене. Подумавши, що я нчого не втрачаю, я вдштовхнувся вд дверей назустрч ворогу. За планом я мав би збити його з нг, водночас прорватися до ншо половини коридору. тут вилзла перша несподванка: вн встиг зреагувати! Крм того, в нього вистачило сили, аби вхопити мене за руку! Добре, що вн теж мене недооцнив, точнше недооцнив мою масу, тому замсть больового захвату ми обо перекрутилися в повтр, вчепившись один в одного.

Двобй розпочався стрмко й несподвано для обох нас. На мому боц було повне гнорування болю, на ворога ж працював досвд ближнього бою, якого у мене в цьому тл було не так уже й багато. Застосовувати силов прийоми в такому обмеженому простор не мг н вн, н я. Нам залишалося лише боротися, викручуючи один одному руки.

Тут пдоспли й решта охоронцв, спробувавши накинути на нас стку. Цкаво, звдки вони взяли? Аби ухилитися вд загрози, мен навть довелося вивернути лкт в нший бк, пдставивши пд стку мого суперника. Точнше, як виявилося пд час нашого несподваного сеансу обмацування - суперницю. Отримавши необхдну затримку, я кинувся в нший бк. Пд час боротьби я встиг скласти бльш-менш докладну карту навколишнього простору, на протилежному кнц коридору чтко видлялися контури вкна. Начхавши на вдсутнсть зору, я проскочив повз охоронцв, набираючи швидксть, вибив товсте скло, кулею вилетвши з... Корабля?! Щось мен останнм часом надто щастить приходити до тями в повтр, в багн, будь-де, тльки не на твердй земл!