Пробираючись крзь розграбован магазинчики, вони наткнулися на розбитий лтальний апарат, який пробив стелю й частину стни, зайняв собою майже увесь простр примщення. Очевидно вн тримався в повтр за допомогою двох клець по боках. Ц кльця дуже сильно нагадували йому генератори небесного лицаря, тльки без рун на обдках. Але коли вн зайшов трохи дал... Спершу Церес навть не одразу зрозумв, що перед ним лежить, але коли солдат прицлився в ЦЕ - усе стало на сво мсця. Закована в металевий скелет стота абсолютно не нагадувала людину: ноги загнут в обидва боки, замсть рук - гнучк щупальця, замсть голови - безликий вирст з очима. Рожева плоть, багатоока голова, гидк, вкрит тягучим слизом щупальця... Воно викликало лише огиду.

Надовго вони тут не затрималися, швидко перейшовши небезпечне мсце. Однак коли вони вже виходили на вдкриту мсцевсть, одна з таких лтаючих штук помтила х, бруквку бля них роздробила справжня злива снарядв. Плот понадявся на точнсть сво збро, вдкривши вогонь з надто велико вдстан. Врятував команду лише сильний втер з моря, який здув бльшсть снарядв трохи вбк. На щастя, на вдмну вд людсько збро, пострли цих створнь не давали осколкв, а лише пропалювали свою цль, накше б увесь х загн перетворився на фарш. Бйц не розгубилися, одразу ж прнувши за укриття, затягнувши за собою Цереса. Зрозумвши, що вразити цль не вдалося, плот поспшив зникнути, аби самому не перетворитися на жертву. Судячи з масивно труби в руках одного з бйцв, вони цлком могли дстати лтуна. Зачавшись, бйц деякий час поглядали в небо, коли знову почувся звук його двигунв, один з бйцв перебг на нший бк вулиц, привертаючи до себе увагу. Червон спалахи пострлв знову почали псувати покриття дороги, але солдат з трубою тльки цього й чекав. На мить визирнувши з укриття, вн навв свою химерну зброю на апарат, т ж мит Церес оглух вд вибуху. Спершу йому здалося, що труба вибухнула прямо у нього в руках, але через секунду той живий здоровий знову стрибнув пд захист стн, а над вулицею розлетлося завивання пдбито машини. Десь неподалк почувся ще один вибух, ноги вловили вбрацю земл, а з стел осипалася штукатурка. Проввши в залишках магазинчика ще трохи часу, хня команда вирушила дал. Бльше на них до самого кнця прогулянки нхто не нападав.

Мсцем базування солдат виявилася пдземна дорога по якй, наче у шахтах, мали здити велик пасажирськ вагонетки. Напевно колись ця штучна печера мала виглядати вражаюче. Тепер же вд колишнього блиску залишилися тльки облущен стни та розбита плитка пд ногами. Одразу ж на вход Цереса змусили роздягнутися догола прямо в масц загнали в яксь дивн душов кабнки, де по черз обмивали услякою гидотою, запах яко пробивався навть крзь фльтри. Потм його бльше години мучили мсцев ескулапи, збираючи найрзномантнш аналзи. Навть брали мазок з ока, вд чого вн ще довго не мг проклпатися. Нарешт йому дозволили зняти маску й пройти всередину. Одяг йому так не повернули, вн мусив обмотатися подарованим рушничком. Надвор вн би ще мг так ходити, але пд землею було досить холодно, хлопець одразу замерз.

– Ти той японець?
– запитав його лтнй чоловк в солдатському одяз одразу псля виходу з карантинно кмнати.

– Хто? А! Так, це я.
– кивнув у вдповдь хлопець з думкою, що в такй ситуац церемональн поклони будуть недоречними.
– Це ж Ви мене тод нструктували?

– Ходмо.
– прогнорував вн питання гостя.
– З тобою хоче поговорити командир.

Командир, як ус нш бачен Цересом мсцев жител, виявився кремезним чоловком з короткою стрижкою та вивтреним обличчям. Сварячись з кимось через пристрй зв'язку, вн майже не звертав увагу на стороннх, лише псля закнчення сво гнвно тиради перевв свй погляд на напвголого парубка. Як ранше, говорили вони через дда-перекладача, але цього разу фрази той передавав майже синхронно, тому складалося оманливе враження, що говорить саме командир.

– А тепер поясни мен, хто ти такий, як ти опинився в район бойових дй.

– Мене звати Церес Тайто.
– з поклоном вдповв хлопець, виршивши представитися по форм.
– Я учень Академ Свято Земл. Вчився на лицаря...

– Нащо мен тво подробиц?! Як ти, не заразившись, зумв вижити на вулицях цього проклятого навть богами мста?! Я втратив половину свох людей через кляту нфекцю, а ти розгулюш прямо посеред мста, в розпал епдем та бойових дй, без жодно подряпинки та ще й повнстю здоровий! Ще раз питаю: як ти сюди потрапив?

– Я не знаю. Я лягав спати у себе в Академ, а прокинувся тут. я уявлення не маю, що тут вдбуваться, що то за стоти над нами лтають.

– Лтають, еге ж...
– командир перекинувся клькома словами з ддом, псля чого на клька секунд задумався.
– Зброю тримати вмш?

– Володю мечем трохи стрляю.

– Вже вбивав?

– Н.

– Ясно.
– глибоко вдихнувши, начальник кивнув ддов, й повернувся до свох справ, а Цереса вивели з кмнати назад у загальний зал.

Цереса вдвели в куток до нших цивльних. Таких було не багато, всього десять чоловк. Майже вс, як вн, куталися в рушники. Виняток складала тльки одна двчина, вдягнута у щось таке... Чорне, дзеркально-блискуче, облягаюче нби друга шкра. Тльки придивившись уважнше вн зрозумв, що це у не такий комбнезон, схожий на плотський, тльки абсолютно глухий. Але виглядала вона в ньому наче богиня! Тайто вважав себе загартованим парубком, якого жноча присутнсть уже не виведе з рвноваги. Але тут вн пускав слину, наче якийсь дот. Коли вона проходила повз нього, поскрипуючи свом вбранням та цокаючи каблучками, вд його самоконтролю не залишилося й слду. Звсно ж його поведнка не залишилася непомченою, двчина вперлася поглядом прямо йому в оч, а той не мг вдвести погляд, нби кролик перед удавом.

Отямився Тайто лише вд штурхана збоку. Там сидв якийсь молодий хлопець з перев'язаною рукою дуже ламаними словами намагався щось пояснити йому.

– Не дивитися на Маркзу. Маркза злий двчина.

– Чому?

– Вона змовитися з солдат. Жертвувати нш для себе.

– Що? Не розумю.

з подальших пояснень Церес зрозумв небагато, все ж словарний запас його нового знайомого був дуже обмежений. Суть його розповд зводилася до того, що один з загонв пдбрав клькох двчат. Але коли вони вже поверталися на базу, х атакували, щоб вижити, Маркза кинула напризволяще свох супутниць. Як саме вона це зробила, хлопець пояснити так не змг. Сама ж двчина сидла окремо вд решти людей, недобре поглядала на плткарв, як явно балакали про не, хоч на ншй мов.

Хлопця звали Артур. Вн народився вирс в цьому мст. Знання мови вн пояснював тим, що жив бля якогось Чайна-Тауна. Жив-поживав, навчався, пдробляв... Аж поки клька днв тому не розгорлася епдемя. Хвороба поширювалася блискавично впродовж одн доби мсто просто вимерло, а на змну людям прийшли зовсм нш стоти. Зараза була прямо у повтр, тому вижили лише жител прибережних районв та т, кому пощастило тривалий час дихати фльтрованим повтрям. Маркза належала до останнх, бо працювала... А от ким вона працювала, Артур не пояснив, тльки почервонв. Коротше працювала вона у вже знайомй масц, в нй же знайшли солдати. Цим же пояснювалося право носити сво вбрання всередин сховища - його вдалося очистити, на вдмну вд одягу з тканини, воно було абсолютно герметичним. Та й ходити голяка двчин помж двома десятками мужикв було небажано.