Він впевнено, крізь стіни, пройшов у хлівник, щоб вкотре показати, хто в хаті господар, аж тут... Почалося! Він не передбачив, що я міг збудувати СВІЙ дім, вікна та двері якого для чужинців зачинені золотим ключем бажання бути невразливим.

І Він розгубився...

Він звечора сидів у вікнах, шукав шпарини, щоб хоч трохи своїми щупальцями зачепитися за мою душу, а потім знову всмоктатися на віки і за віки та добратися через очі до мозку, залякував корченими гримасами з-над двору, підступно солодко просив, до мурашок в кожній клітині передбачав жахи за непокірність, а коли великий молот Ночі захитав землю вдванадцяте, тріснула шиба і на порозі великої війни раба, що вирішив бути вільним, та володаря найбільшої людської слабості з’явилися МИ: Я і СТРАХ.

І ПОЧАЛАСЯ ВЕЛИКА БИТВА...

Я розумів, що перемагаю навіть тоді, коли не здаюсь. Кожна вистояна секунда на багато тисячоліть робить мене сильнішим, а в Страха – все навпаки. Я знав, що як тільки якась одна наївна маленька страшилка потрапить в середину душі моєї, то вона прокладе шлях великим страховидлам, і рано чи пізно мене з’їдять та зап’ють, і я не тільки буду ходити у вічно мокрих штанях, а по ніс буду вічно плавати у гноївці, в лайні вічно свіжому, й чекати кінця світу... Який для моєї душі грішної і буде раєм, навіть в казані гріхів, що киплять...

Він президентською ходою підійшов до мене, взяв за шкварки, підніс до свого смердючого подиху, під сам ніс, і мільйонно в кишені перед мліючими від сенсації журналістами-зірками-скандалістами культурно проричав:

Тобі “пі...” з п’ятьма крапками! Довге і мученицьке “пі...”, - додав.

Камери, диктофони та мікрофони, і записники також, чекали побачити, що зробить раб, який зробив помилку не бути рабом.

Попри природну (наслідок вміло навіяної фікції) потребу всього в мені стати на коліна і рабськи покаятися перед господарем, я збунтував: я виліз на стіл-трибуну і міркував про сонце, яким буде воно, коли мене не буде. І сонце, яке в той час гастролювало по Америці, надіслало відверту есемеску в сектор повідомлень моєї черепної коробочки: “Дурню! З тобою чи без тебе я світитиму тільки так, як захочу ”. І тоді я сказав Страхові:

Бери мене! Я вільний! Якщо тобі “пі...”, то мені “по...”, - культура в деяких випадках не тільки зайва, і не лишень шкідлива, а – смертельна. Бо з вовком по вовчому...

Стількох соплів та піни на губах я ще не бачив. Стількох шибок ще не міняв. Стількох Ангелів, які мавзолейною колійкою підходили, щоб потиснути мені руку, мені ще не мерещилось...

Впертий Страх зі страху по псячому підніс ногу на дверку якогось “мерседеса” і побіг під двері успішного сусіда-особняка з супермодерними сигналізаціями.

Все так не буде...

Так...

Такою спокійно м’якою моя непостелена постіль ще не була з часу перебування в утробі матері!!!...

А Страх молодець! Хто вміє ігнорувати поразку, той не б’ється в передсмертних конвульсіях!

Сусіда шкода...

Не гарно лічити чужі статки, але грошей, викинених на дорожезну сигналізацію, – шкода теж.

45

У неї було все,

І все було у ній.

У небі було все...

Хоча час і не плив рікою, як ми звикли співати, а безтурботно собі відпочивав на березі якогось спокійненького затишного озерця, сьогодні-таки, нарешті, настав той день, коли приїжджає Яна.

Я замовив в готелі “люкс”, купив найдорожчі троянди, взяв таксі і поїхав на вокзал. При зустрічі Яна плакала, як мала дитина. За нею ледь не понесло й мене, але я стримався, бо вірив дідові Іванові, що чоловікам плакати зовсім не соромно. А раз не соромно, то можна й потерпіти...

А насправді, мені тремтіли руки і пересохло у горлі – нарешті я тримав в обіймах жінку, заради якої і завдяки якій залишився чоловіком... Бо кохав... Тільки це почуття здатне творити дива...

Будемо так стояти? – нарешті спробувала усміхнутися Януся. – Я думала, що львівські чоловіки принаймні запрошують у кав’ярню...

Я взяв її на руки, посадив у таксі, так само на руках заніс у готельний номер і... на деяку вічність стався найприємніший у світі кінець світу...

Афоризми дощу наплювали німбові в душу

І відстукали потяг, що шукає свого хвоста.

Я відкрасти тебе,

Я обожити мушу.

Мушу!

Розтулити до щастя

Твої

божевільні вуста.

І терпіти за сто,

І молитись за ціле пекло.

І співати пісень,