Шрифт:
— А в нас оленятина — делікатес, — зауважив Байдачний з жалем.
— Приїжджай до мене, я тебе почастую такою оленятиною, якої в житті не їв і не їстимеш.
Байдачний потер кінчик носа.
— І багато оленів у вас?
— Тисяч двадцять, але все залежить від року. У нас, розумієш, тундра… Буває взимку ожеледиця, тоді нам труба!
— Гинуть? — запитав Байдачний, і якась іскорка загорілася і одразу згасла в його очах.
— А ми для чого там? — спробував ухилитися від прямої відповіді Шульга.
— Це з хутра молодих оленів роблять пижикові шапки? — раптом запитав Байдачний.
“Ну й падлюка! — захоплено подумав Шульга. — Як щиро придурюється”.
— Кажуть, тут у вас за ними ганяються, — відповів. — І то правда, хутро цінне, не боїться води.
Байдачний зиркнув на годинник. Зітхнув.
— Пропало моє побачення, — мовив не дуже засмучено.
— Скільки ми вже тут загоряємо? — запитав Шульга.
— Чверть години.
Шульга подумав, що час уже пускати ліфт, і, наче у відповідь на його думки, ліфт м’яко рушив.
Внизу на них чекали швейцар і ліфтер. Почали вибачатися. Шульга лише махнув рукою, а Байдачний напрочуд не лаявся, пробуркотів щось крізь зуби і приязно взяв під руку майора.
— Маєте якісь плани? — запитав. — Коли нема, є пропозиція відсвяткувати наше звільнення. Підемо до ресторану, ставлю пляшку коньяку.
“Починається друга дія вистави”, —подумав Шульга і так само приязно посміхнувся Івану Гавриловичу.
Козюренко поливав кактуси. Робив це обережно, набираючи воду з розчином мінеральних добрив у велику гумову грушу, — знав, скільки води потребує кожна рослина: деякі кілька крапель, для інших грунт треба добре зволожити, бо цвістимуть.
Мало хто, навіть з колег по роботі, знав, що Козюренко є одним з найвідоміших у республіці кактусо-водів. Три підвіконня в його квартирі займали поставлені впритул спеціально виготовлені з пластика на замовлення кактусоводів невеличкі квадратні вазончики — понад триста кактусів налічувалося в колекції полковника. Серед них були Лофофора Вільямса та ще кілька таких, котрі викликали заздрощі навіть у найвідоміших колекціонерів.
Козюренко закінчив поливати рослини. Нахилився над одним з кактусів, роздивляючись уважно.
Так і є, на м’ясистому тілі рослини з’явилася ледь помітна опуклість.
— Іринцю,— покликав дружину, — йди-но сюди, глянь — Ребуція Марсонері скоро розцвіте.
Дружина сперлася на його плече.
— І справді, — здивувалася, — а я й не помічала. І як вона цвіте?
— Я бачив у Фонова. Оранжева квітка, чимось схожа на лілію, з білими тичинками.
Козюренко обережно попестив кінчиками пальців жорсткий стовбур кактуса. Полюбляв сидіти просто вікна, спостерігаючи за своїми улюбленцями. Справжню радість приносило йому цвітіння кактусів. Дивлячись на химерні квіти, забував про все, відпочивав і тілом, і душею, певно, така розрядка була йому конче необхідна після напруження й тривог на роботі.
Коли Роман Панасович сидів біля кактусів, дружина намагалася ходити по квартирі нечутно: добре розуміла, що робота в чоловіка не з приємних, що доводиться бачити йому і кров, і смерті, зустрічатися з покидьками роду людського, і ніщо так не очищає душу, як споглядання краси. А що може бути в світі прекрасніше за квіти?
Роман Панасович ще раз попестив кактус, що мав розцвісти, хотів переставити його ближче до світла, та в передпокої задзвонив телефон.
Козюренко взяв трубку. Дзвонив один із його підлеглих — повідомив, що вчора під час автомобільної аварії в Карпатах загинув свідок у справі про вбивство Галати Сергій Борисович Корж.
— Звідки дізналися? — запитав Козюренко.
— На фабрику подзвонили із Свалявського райвідділу міліції.
— Причина аварії?
— Управління автомобілем у нетверезому стані.
— Матір Коржа повідомили?
— Зараз поїхали до неї.
— Якої марки був автомобіль у Коржа?
— “Москвич” чотириста восьмий.
Щось у цій історії видалося Козюренкові підозрілим. Роздумував лише кілька секунд. Наказав:
— Машину до мене і замовте квиток на найближчий літак до Ужгорода.
…Начальник Свалявського райвідділу міліції доповідав Козюренкові:
— На жаль, автомобільні аварії на наших дорогах не така вже й дивина. Дороги в’юнисті, і той, хто порушує правила руху, ризикує життям. А якщо вже хто сів за кермо у нетверезому стані!.. Як цей Корж… Експертиза встановила середній ступінь оп’яніння. На повороті пішов під укіс, машина перевернулася кілька разів, водій загинув, а його попутниця з травмами.
— Попутниця? — зацікавився Козюренко. — Хто?
— Учителька із Тамбова Лариса Володимирівна Синякова. Їхали разом після відвідин ресторану “Перевал”.