Шрифт:
— Де вона?
— У районній лікарні.
— Стан?
— Нічого страшного. Зламала ногу, два чи три ребра, ну, синці…
— З нею розмовляли?
— Ще не встигли. Та й не поспішали, й так усе як на долоні.
— А я хотів би побалакати з Синяковою.
Лариса Володимирівна, жінка молода й вродлива, дивилася на Козюренка круглими зеленими очима, з яких ще й досі не зник переляк. Розповідала, ледь ворушачи тонкими жовтуватими пальцями, вимазаними зеленкою:
— Я запізнилася на автобус, а тут саме й нагодився оцей “Москвич”. Зупинився — попросилася до Мукачева.
— Коли це сталося?
— На початку третьої, пополудні. Я пообідала в ресторані, тому й запізнилася на автобус.
— І не помітили, що водій машини у нетверезому стані?
Синякова стиснула пальці в кулак.
— Чесно кажучи, я цього не помітила.
— Як розуміти ваші слова?
— Ну, п’яного одразу видно. А цей вів машину впевнено.
— Впевнено, кажете, — зацікавився Козюренко. — Як же ви розбилися?
Синякова розчепірила пальці, вони ледь тремтіли й чомусь нагадували жабу, що приготувалися до стрибка.
— Він їхав нешвидко, потім почався ухил, там, розумієте, серпантин, машина пішла швидше, і я побачила: щось негаразд. Він вчепився в кермо, почав перемикати швидкості, а машина все швидше… — Жінка зім’яла простирадло нервовим рухом, залишивши на ньому бганки, й Козюренко зрозумів, що вона зараз переживає все, що сталося.
— Не хвилюйтеся, Ларисо Володимирівно, — спробував заспокоїти.
— Але ж машина одразу набрала швидкість, на повороті нас занесло, зарипіла гума, й він крикнув мені, щоб трималася…
— Отже, водій машини попередив вас про можливість аварії? — запитав Козюренко навмисно сухим протокольним тоном, знаючи, що саме такий тон іноді вгамовує емоції. — Так?
— Авжеж… Далі пішов довгий прямий спуск, метрів триста до крутого повороту, він щось робив з машиною, не знаю що, потім хотів врізатися ліворуч у схил, та з-за повороту назустріч вискочив грузовик, він встиг обминути його, і тут нас понесло під укіс. А далі я нічого не знаю. Лікарі казали, що він загинув, а мене викинуло з машини одразу, це й врятувало.
— Раніше ви ніколи не зустрічалися з водієм цього “Москвича”?
— Я ж казала, це сталося випадково.
— Ви не помітили, “Москвич” стояв біля ресторану “Перевал” чи їхав повз нього? Перед тим, як ви зупинили його?
— Там стоянка для машин, і він виїхав звідти.
— Багато було машин на стоянці?
— Не дуже. Автобус, два чи три грузовики й легкових кілька.
— А де “Москвич” стояв, бачили?
— Біля самого краю. Праворуч, углибині.
— Поруч нього стояли машини?
— Автобус і, здається, “Волга”.
— Хтось проводжав вашого водія?
— Я побачила машину, коли вона вже зрушила з місця. І нікого там поблизу не було. — Повагалася й додала більш упевнено: — Я стояла на шосе біля самої стоянки й не могла не побачити.
З лікарні Козюренко подзвонив до обласного управління міліції. Попросив надіслати до Сваляви експерта по автомобілях, а сам поїхав до районної автоінспекції, що займала невеличкий флігель поруч райвідділу. Начальник автоінспекції, повновидий капітан, витягнувся перед столичним слідчим, намагаючись сховати живіт, але той по-зрадницькому випинав з-під мундира.
— Я хотів би подивитися на машину Коржа, — наказав Козюренко.
Капітан потягнувся за кашкетом.
— Вона тут, на штрафмайданчику.
“Москвич” справляв гнітюче враження.
— Тричі перевернувся, — доповів начальник автоінспекції. — Щастя, що не загорівся.
Козюренко зиркнув на нього спідлоба.
— Причина аварії? — запитав коротко.
— П’яний водій.
— Автомобіль оглядали?
Капітан пом’явся.
— Лікарі визначили середній ступінь сп’яніння, — відповів ухильно. — Отже…
— Отже, не оглядали, — констатував Козюренко. Він наказав покласти “Москвича” на бік, уважно оглянув гальмову систему. Поманив пальцем капітана.
— Як ви вважаєте, що це таке? — постукав пучками по мідній трубці.
Капітан визначив одразу:
— Пошкодження гальмового шланга.
— А ви кажете — п’яний… — тихо промимрив Козюренко.
— Але ж ми вважали…
— Я ставитиму питання про вашу службову відповідність, — мовив Козюренко суворо.
Червоні щоки капітана взялися білими плямами, і черево одразу обвисло. А Козюренко вів далі так само суворо: