Тепер слд розбратися з можливими причинами такого розладу в мой вртуальнй голов. Шкода, що НК (штучний нтелект Нано-Костюму, скорочено - НК) ще не розгорнувся, доводиться усе робити самотужки:'Провести повну дагностику всх систем та органзму нося.'

'Для повно дагностики необхдне тимчасове вдключення усх систем: так/н.'

Погоджуючь знову поринаю у безпам'ятство, яке майже одразу ж змнються конкою завантаження нтерфейсу. Ось тепер можна спокйно працюв... Що?! С...ка!!!

Всього сорок секунд форсажу у непдготовленому тл висмоктали з мене 60% усх мох резервв нанокаталзаторв, таких необхдних для мого подальшого розростання! отримати х можна лише з костюмв цефалоподв, або за допомогою спецального пристрою - нанореактора - теж хнього авторства. диним способом вдтягнути кнець для мене залишаться нтенсивна замна дефцитних нтелектуальних наноботв хнми бльш примтивними конструкцйними родичами. Але цей спосб пдходить лише для пдтримки функцонування вже завершеного костюму, а не для його вирощування.

Ще одню проблемою став припадок агресивност у мого донора. Я вважав, що у раз небезпеки зможу за себе постояти. Але мозок хлопця, уражений нфекцю, раптом вийшов з коми, що викликало чергове перезавантаження системи. Отямився я вже тут - у тимчасовому лазарет, куди позносили усх постраждалих пд час сутички. Переглядаючи логи системи я нагадав соб зробити лоботомю цьому тлу. Цей неповнолтнй псих сприйняв нестачу каталзатора за голод тупо зжер ворожу плотесу. Разом з кстками та черепом! А закнчивши трапезу, вн пшов лаштувати соб кубло в печер. його абсолютно не хвилювало, що то була не печера, а щлина мж уламками стни лазарету. Добре, що система встигла очистити тло вд кров ранше, нж його знайшли рятувальники, залишивши лише брудний одяг.

Не зважаючи на несподваний перекус, нестачу каталзатора це не компенсувало. Ситуацю рятували лише вдвари трав, якими мене пов мабуть диний мужик на цьому корит. Це знмало частину навантаження з ботв, водночас забезпечувало х деякою клькстю потрбних речовин. Тло зараз було в задовльному стан, однак псля лихоманки моя шкра перетворилася на суцльну виразку. Використовуючи надлишок енерг, я змг майже повнстю покрити ммкрилом - конфгурацю конструкцйних та вльних наноботв, яка використовуться для камуфляжа самого костюму та прикриття невеликих предметв на кшталт автомата або гранат на пояс. Шкру все одно врятувати б не вдалося, а так хоча б виглядатиму як людина. Принаймн в режим шкри вн не вимага нтенсивно роботи мох систем. Решту ноч я потратив на те, щоб наростити товщину цього шару. При достатнй його клькост я навть зможу мтувати одяг на соб, але на це пде дуже багато часу, особливо в мому ниншньому стан. Стандартна прошивка наноботв не розрахована на виконання клькох операцй одночасно, тому мен доводиться самостйно розставляти проритети, переганяючи нанти на нове мсце, складаючи план роботи слдкуючи за виконанням. Нудно, але зараз без цього мен не обйтися. Добре, що хоч самостйно не доводиться усе це робити. 52% розгорнутих з нуля систем за три дн - це просто прекрасний результат. Однак вн повнстю нвелювався тим сумним фактом, що без будвельного матералу моя структура скоро почне деградацю. Наноботи не панацея вд усх хвороб, вони також мають свй ресурс поступово виходять з ладу. Вд них користь лише тод, коли х багато, вони скоординован в диний органзм. як тльки хня кльксть впаде нижче певного рвня - я припиню сво снування. Аби уникнути цього, я маю впродовж наступних двох дб повнстю розгорнути сво системи перейти до нарощування маси. що швидше я це зроблю, то бльше у мене шансв вдновити бодай частину втрачено нформац.

диний проблиск у кнц тунелю - в мене з'явився нтерфейс! А це значило, що деяк з систем уже доступн для використання!

Вдкривши оч, я ще клька секунд погрався з зницями, налаштовуючи ммкрю, лише псля цього повернувся до оточуючих. Як би я до них не вдносився, але вони реально врятували життя мого нося. Пвтора десятка жнок рзного вку й спецальностей докладали зусиль, ризикували свом життям заради того, щоб повернути тушку мого нося до життя. Сумно лише, що хн зусилля пропали даремно - ус мо руки й ноги були роздерт до кров, захован у передплччя леза сидли криво, а в кишечнику плескалася одна червона, дуже корисна для CryNet, водночас непримна особисто для мене субстанця, яка пд впливом ботв тльки-но починала згортатися. Без мене це тло проснувало б секунди три-чотири, а з мою присутнстю - ус нш заходи лкування просто не мають сенсу. Втм, судячи по радсних трохи напружених обличчях навколо вони про це не знають, або х це не хвилю. Хм, треба якось спокйнше виражати сво емоц, бо порвав ковдру на клапт.

– Отямився!
– вигукнула Лашура, одразу ж привернувши до мене увагу оточуючих.

– Дай-но подивитися на тебе.
– нахилилася до мене Мзайя вдаючи, що хоче мене поцлувати, т ж мит отримавши рушником по спин вд сестри, але одразу ж розгнулася й оголосила усм: - Жару нема!

– Так швидко?!
– вигукнула якась темношкра гостровуха (невже ельдарка?) блявка збоку, яко я ранше не бачив.
– Лорд Улайт, ви справжнй майстер!

– Це не моя заслуга.
– одразу ж вдхрестився той, вдступаючи назад.
– Я лише допомг йому протриматися, а усе нше вн зробив сам.

Я оглянув цю компаню побачив ще одне нове обличчя - темношкра ельфйка. Вигляда рокв на всмнадцять, з довгим блоснжним волоссям, триматься поважно, але оч видають хвилювання. Але головною прикрасою були симпатичн лопухи, що виглядали з-пд зачски... Так, щось мене не туди понесло.

Ну що ж, пора вже й показати себе, бо знову вважатимуть мене дотом або мпотентом. Тльки цього разу говорити буду як нормальна людина - ротом, а не модулятором.

– Дь... Дяхую.
– прохрипв я, не одразу вимовивши потрбне слово.

– Ну нарешт!
– полегшено зтхнула Кайя, витираючи лоб рукавом.
– Я вже думала, що вн взагал недоумок. Як себе почуваш?

– Холос зхвав.
– поскаржився я на проблеми з горлом, так не налаштувавши голосов зв'язки.

– От добре. Тобто погано, що зрвав, але добре, що усе нше вже не хвилю.
– одразу ж виправився лорд, збираючи нструменти мензурки у свй саквояж.
– А тепер ус швидко виходимо. Пацнту потрбен спокй та вдпочинок. У нього половина ксток переламана, тому я забороняю будь-кому сюди заходити.

– Одужуй.
– побажала мен королева, останньою покидаючи вдокремлену ширмами територю.

Ну що ж, перший контакт вдбувся. Тепер залишаться лише не осоромитися перед дамами... Дамами?! Та що ж це з мною таке?! Я мкроскопчна колональна стота, без будь-яких органв розмноження, стать яко визначаться лише голосом модулятора, я просто фзично не повинен так реагувати на присутнсть якихось незнайомих самок! Я повинен вдноситися до них так, як вдносився завжди - як до пкселв на екран. Ддько, знову гормони в голову вдарили! Схоже цього разу прив'язка до тла пройшла набагато глибше. Коли я асимлював тло Алькатраса - таких проблем не виникало. Ох! Все хлопче, заспоковся? А тепер шли всх далеко й надовго, починай уже виконувати свй план? Давай! Людина ти, чи Пророк?